"Киньмо чисті зерна великої вдячності на Шевченкову ниву "

9 березня – день народження великого поета, людини світлого розуму, чистих помислів і трагічної долі Т.Г.Шевченка. 10 березня – це той день, коли людство вшановує пам'ять генія, що увійшов у безсмертя. Ці дві дати злилися в одну – Шевченкові дні. Протягом недовгих літ життя Т.Г.Шевченко зорав ниву і засіяв її словами добра, любові, правди та волі. То ж давайте і ми, його нащадки, киньмо чисті зерна великої вдячності на Шевченкову ниву. 

 В рамках проекту «Від Тарасика до Тараса» учні 2 класу (кл. керівник Сорока О.Д.) проводили дослідницьку роботу по творчості Т.Г.Шевченка.

  Результатом цієї роботи стало свято, присвячене 200-річчю з дня народження Кобзаря, на якому діти презентували «Малий Кобзар» - збірку творів поета, де  другокласники є художниками-ілюстраторами і в своїх роботах виражають почуття, думки, сприйняття що до творчості Т.Г.Шевченка.

Н.І.Головченко, бібліотекар школи провела з учнями презентацію виставки "Великий наш Кобзар" до 200-річчяз дня народження Т.Г.Шевченка.

«Щовесни , коли тануть сніги

І на рясті просяє веселка

Повні сил і живої снаги

Ми вшановуєм пам'ять Шевченка…»

   

(стаття в газеті "Петриківські вісті")

«Петриківська вишня – тобі, Тарасе!»

    Любчич Т. М., учитель української мови та літератури, Татарець 1.О., учитель світової літератури, Дашівець С.Г., учитель англійської мови, Терещенко H.A., учитель історії та учні нашої школи здійснили екскурсіійну поїздку по місцях героїчного минуло нашого народу. 

24 жовтня 2013р. екскурсійна група на базі учнів 5-11 класів Іванівської СЗШ вирушила до історичних та культурних пам'я­ток нашої' Укра'їни. Ми побували в резиденції Б.Хмельницького в Чигирині. Дізналися, що у 1648-1678 p.p. Чигирин був першою столицею козацької незалежної України. Тут знаходилися гетьманська резиденція, генеральна військова канцелярія, державна скарбниця, архів; функціонувало 12 інозем­них посольств. Долаючи 214 сходинок, підня­лися на Замкову гору. Були вра­жені величним монументом Бог­дану Хмельницькому, реконст­руйованими бастіонами Доро­шенка. Слухаючи захоплюючі розповіді екскурсовода, ми відчули себе учасниками тих да­леких часів Козаччини. Серця наші сповнились гордістю і ша­ною до героїчного минулого нашого народу. А коли у Субо- тові, родовому Замчищі Хмель­ницьких побачили залишки фун­даменту оборонної башти замку, здається стали ближче до тих далеких часів. Вразила красою і пишністю Іллінська церква, збудована в стилі козацького барокко за на­казом та коштом Богдана Хмель­ницького. Ми дізналися, що це родинний храм-усипальниця та оборонна споруда. Далі наш шлях пролягав до Холодного Яру. У хуторі Буда ми побачили пам'ятку природи та історії — одне з найстаріших і найбільших дерев України та Європи — 1100-літній дуб Макси­ма Залізняка, ватажка народно­го гайдамацького повстання 1768 року. Могутній стоїть дуб (обхват стовбура біля 9 метрів, а висота крони — більше ЗО метрів), вра­жаючи відвідувачів силою і міццю.

Низько схилили голови ми у жалобі біля пам'ятника жертвам фашистів, які розстріляли 89 мир­них жителів хутора Буда 18 чер­вня 1943 року. В урочищі Холод­ний Яр побували на історичному місці, де в стародавні часи на велетенському дубі висів казан, який збирав козаків на раду — дужий дзвін ударів об нього було чути на кілька кілометрів. Тепер тут встановлено гранітний тулумбас — пам'ятник народним мес­никам та їх проводирю М. Заліз­няку. Тиша й спокій наповнила наші душі в Мотронинському монас­тирі в с. Мельники. Ми почули легенду про його заснування, дізналися, що Т.Шевченко у 1845 році побував також в цьому місці. Відкрити таємниці флори і фа­уни допоміг Канівський природний заповідник. Ми побачили багато лікарських та отруйних рослин, тварин, які мешкають там. Погодьтесь, що кожна люди­на і кожний народ мають свої святині. Пам'ять про своїх предків — природна потреба людини. Саме біля тебе, Тарасе, вчимося ми поважати свій рід, бути добрими, чуйними до ближніх своїх, допомагати одне одному, любити одне одного. Тарасова гора — це ще одна сходинка до нашого зближення, до родинного єднання «в сім'ї вольній, новій». Шевченко — наша совість, наше безсмертя. То ж і ми, іванівці, не охололи серцем, не збайдужіли душею, бо вважаємо за святий обов'язок відвідати Тарасову гору і поклонитися ге­ніальному співцю правди і свобо­ди. Трепетом, гордістю, урочис­тістю переповнювалися наші сер­ця, коли піднімалися східцями до Тараса. Кожному з нас було що сказати йому, адже ми були пред­ставниками усієї Дніпропетров­щини. Нашому Тарасу ми привез­ли наші петриківські вишні. До глибини душі ми були вра­жені розумінням природи нашої місії. Коли ямки для посадки були готові, пройшов дощ. А коли посадили три вишеньки, то яскраво засвітило сонце. Всі сто­яли в німому зачаруванні, і в кожного на устах бриніли слова: Ми зібрались дружно враз, Щоб згадать тебе, Тарас. Привезли тобі ми вишні. Щоб цвіли сади затишні. Хай буяють, розцвітають, Плодоносять і сіяють. Хай цвітуть садки вишневі, Повнять душі кришталеві, Бо знаменна в тебе дата, Як же нам не пам'ятати?! Впевнені, що наші пет­риківські вишні забуяють пишно на Тарасовій торі, бо садили ми з чистими думками, гарячими серцями і великою шаною.

    Тарасова гора - це ще одна сходинка до нашого зближення,                        Замчище в Суботові та Іллінську церкву

    до родинного єднання "в сім'ї вольній, новій..."                              - родинний храм-усипальницю Хмельницьких

               монумент гетьману на Замковій горі                                           1100-столітній дуб М.Залізняка

                                                                                                     - найстаріше та найбільше дерево України та Європи

Залишили ми на Тарасовій горі три петриківські вишні, щоб цвіли вони

пишно і свідчили про нашу пам'ять, шану і любов

На теріторії школи учні 10 , 6, 5, 8 класів посадили вишні:

10 січня учні школи Глущенко Світлана (учениця 10 класу) і Дашівець Валентин (учень 11 класу) давали інтерв`ю обласному радіо (Сидоренко В.) для передачі "Дивоцвіт".  

Вони розповіли про враження від екскурсійної поїздки на Чернечу гору до Кобзаря.

Вишневий цвіт-дарунок Кобзареві

 Шевченківські читання в 2 класі, вчитель Сорока О.Д.     Свято-Наш Тарас Шевченко-сонце України, 1кл., вчитель Рибалка А.М.

Літературна вікторина до 200-річчя Т.Г.Шевченка, 3 клас,             Усний журнал-Ніжно вплітається в гомін Дніпра добре і щире

                 вчитель Веклич В.Г.                                                 Шевченкове слове, 4 кл., вчитель Михальчишина Л.І.

           Урок 6 клас, вчитель Любчич Т.М.                                              Урок 7 клас, вчитель Олыйник К.О.  

Учнівсько-педагогічні колектив творчо відгукнувся на звернення ДОІППО вишити сторінки життя Т.Г.Шевченка на рушникові (в проекті приймали участь колективи всіх шкіл Петриківського району). "Сторінки життя", які ми вишивали на рушниках такі: «У дипломі Т.Г.Шевченка зазначалося: «Санкт-Петербургская императорская Академия художеств за искусство в гравировальном художестве признает и почитает художника Тараса Шевченко своим академиком...»; "Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій І.Франко" ; «Я добре знав, що живопис – моя майбутня професія, мій насущний хліб. Т.Шевченко».

Проект дерева, на якому були представлені ці рушники на шкільному родинному святі, а також на відкритті обласної виставки у Будинку мистецтв м. Дніпропетровська під назвою «І вишиймо  Тарасове життя на рушникові ...», присвячені 200-річчю від дня народження Т.Г. Шевченка та 153 річниці з дня перепоховання Кобзаря, створили учні 11 класу Іванівської СЗШ Сорока В`ячеслав та Дашівець Валентин, допомагав їм батько Дашівець Володимир В`ячеславович.  Художнє оформлення петриківським розписом виконали учениці 11 класу Кравець Катерина, Пиріг Анна, Терентенко Оксана. 

(проектна діяльність учнів під керівництвом вчителя української мови і літератури Л.В.Гуріної)

Найрідніша та земля, де лунають найкращі в світі пісні, де чутно найчистішу нашу мову, де сяє найясніше між усіма сонцями сонце, яке вкрило найблакитніше небо – це наш рідний край.

Звідки ти взялася, Україно – ненько?

Може, із землиці, що така рідненька?

Може, із тополі, що в степу зростає?

Може, з соловейка, що на ній співає?

Може, із калини, що у полі квітне?

А можливо, з тебе, моя мамо рідна?

Пройшло багато часу, а він залиша­ється невмирущим як поет, художник, пісняр, проводир, геній, що показує нам шляхи життя. У всій світовій літературі тяжко знайти з-поміж письменників подібну постать, що пройшла б такий же винятковий життєвий шлях, що ви­йшла б із самих низів і досягла б найбільшо­го злету творчого генія, що з прожитих 47-ми років життя була б лише десять років на волі, що була б одночасно поетом, прозаїком, драма­тургом, маляром, академіком, гравером, чудовим різьбярем, співаком, редактором, а головне, що могла б так глибоко відбити думки, життя і мрії свого народу, як це зробив геніальний Тарас Шевченко, ставши письменником світової слави.

«Шевченко прийшов відкрити нам стовпи, на яких тримається людина і людський світ Він оспівав Любов і Красу, Добро і Правду, щоб зробили ми це своєю вічною піснею».

Нехай вогник Кобзаря завжди горить у світлиці вашого дому, посилаючи промені любові до природи, людини, рідного слова, до рідної України.

Всі його ми батьком звемо,

Так від роду і до роду:

Кожний вірш свій і поему

Він присвячував народу.

Він любив усе прекрасне,

Все ненавидів потворне,-

І його ім’я не згасне,

Світлий образ – неповторний.

Друга дитина:

Ось чому в сім`ї великій,

У цвіту садів прекрасних

Буде жити він повіки,

Як безсмертний наш сучасник.

Т.Г.Шевченко - не просто син кріпаків, якому близькі настрої поневоленого народу, а й високоосвічена людина. Він закінчив Петербурзьку академію мистецтв із срібною медаллю.

Скільки благ могло бути в Шевченка!. Міг бути придворним поетом, навчаться в Італії, стати всесвітньо відомим художником… Але ціна – забути, що ти – українець. Багато хто так і зробив. Тільки не Тарас.

Під впливом баченого й пережитого під час подорожі визрів задум видати серію офортів «Живописная Украина». У цих творах Шевченко мав намір показати минуле й сучасне свого народу, його життя й побут, красу рідного краю, його архітектуру та історичні пам'ятки. Наприкінці лютого 1844 року, після приїзду до Петербурга, художник з ентузіазмом узявся за роботу. Створення такого альбому Тарас Григорович вважав своїм патріотичним обо­в'язком. Естампи «Живописной Украины» стали першими тво­рами критичного реалізму в українській графіці. Вони правдиво відтворюють типові явища тодішнього народного життя. Шев­ченкові пощастило видати лише один альбом. До нього уві­йшло шість офортів: «Дари в Чигрині 1649 року», «Судня рада», «Старости », « Казка», «У Києві», « Видубицький монастир у Києві». У подорожах по Україні ще більше зміцнів талант Шевченка - художника, змужніла його муза. Спостерігаючи насильство й сваволю поміщиків, Тарас Григорович спалахував гнівом. Під впливом до баченого народжувалася революційна поезія, що кликала поневолений народ до боротьби.

Найбільшого визнання за життя отримав за гравюри. Шевченко був видатним оформистом ХІХ століття, основоположником новітнього гравірувального мистецтва в Східній Європі.

Вагому частину в малярському доробку Т.Шевченка становлять офорти. Саме за свої офорти Шевченко здобув заслужене звання академіка.

10 вереня 1860 року Рада Петербурзької академії мистецтв присвоїла йому звання академіка гравюри. У дипломі зазначалося: «Санкт-Петербуржская императорская Академия художників за искуство в гравирувальном художестве призначает и почитает Шевченка своїм академиком».

26 червня 1857 року Шевченко писав: «Из всех изящных искусств мне теперь более всего нравится гравюра. И не без основания. Быть хорошим гравюром, значит быть распространителем прекрасного и поучительного в обществе. Значит быть распространителем света истины «Прекраснейшее, благороднейшее призвание гравера…», я думаю современем выпустить.

У Політехнічному музеї в Москві зберігається томик  віршів Т.Шевченка «Кобзар». Його створив український мікромайстер Микола Сядристий. У книзі 12 сторінок, кожна площею 0,6 квадратного міліметра. Перегортати сторінки можна тільки загостреним  кінцем людської волосини. Книга зшита павутинкою, обкладинка зроблена з пелюстка безсмертника. На обкладинці – портрет поета і зображення хати, де він народився, через мікроскоп можна навіть прочитати вірші.

Не заростають стежки до могили Великого Кобзаря. Усе його життя і творчість нагадують нам, яким повинен бути справжній митець. З усіх кінців світу приїздять до Канева люди, щоб вклонитися улюбленому поету.

Поетичну музу Лесі Українки покликало до життя Шевченкове вогненне слово. Про творчий зв'язок двох титанів української поезії написано вже чимало. Але й досі не згасає інтерес до перебу­вання Лесі на могилі її літератур­ного батька. Коли ж відвідала поетеса Шевчёнкову могилу? Леся Українка прийшла вкло­нитися Шевченковій могилі в юнос­ті, у червні 1891 року, разом з матір'ю та молодшою сестрою Ольгою, коли їхала на лікування до Євпаторії. Добиралися, засвідчен­ням сестри Ольги, пароплавом від Київа до Катеринослава і «спинилася в Каневі, щоб одвідати Шевченкову могилу». За народними і переказами, Леся привезла в подарунок поетові вишитий рушник и уквітчала ним портрет Кобзаря в «Тарасовій світлиці». У Науковому архіві музею Т. Г. Шевченка зберігаються навіть спогади про це, записані фольклористом Степаном Нехорошевим від охоронця Шевченкової могили Івана Ядловського: «Я тоді не знав, що та жінка, така худенька, слабенька, відома письменниця Леся Українка. Вона привезла з собою нею вишитий рушник. 3 нею були люди. Якийсь чоловік хотів пові­сити цей рушник на портрет Шевченка, але вона сказала, що сама хоче повісить; «Я — сама, я — сама...». Ці перекази про Лесин рушник живуть і сьогодні на Тарасовій горі.

Для Шевченко тема жіночої долі була згустком крові, що запеклась у його серці.

«Такого полум’яного культу материнства, такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу. Нещасний в особистому житті, Шевченко найвищу і найчистішу красу світу бачив у жінці, в матері». (М. Рильский).

Т.Г.Шевченко прославив жіноцтво на весь світ, став щирим заступником жінки-трудівниці, жінки-матері, жінки-месниці. Ці образи митець підніс до високих художніх узагальнень, до вершин вічності.

Чи можна забути ту пісню, що мати

Співала малому, коли засинав?

Чи можна забути ту стежку до хати,

Що босим колись протоптав?

Хто ми є? Чиї ми діти?

Священна книга нашого народу, сповнена прагнення волі, передчуття здобуття незалежності – «Кобзар». Т.Г.Шевченко відкрив світові силу й красу українського слова, підніс нашу літературу до мистецьких верховин. Він був ніжним ліриком і поетом кохання, співцем долі жінки  й матері. Кого із нас не хвилювали ще з початкових класів ці рядки:

У нашім раї на землі

Нічого кращого не має,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим.

Тут мамина пісня лунає і нині,

Ії підхопили поля і гаї,

Ії вечорами по всій Україні

Співали в садках солов’ї.  

Т.Г.Шевченко для України – більше, ніж поет. Я не знаю в інших народів прикладів, щоб портрет улюбленого поета вішали поруч з іконами. З Шевченком це трапилось. Портрет поета на стіні був знаком національної самосвідомості, символом протесту і само ідентифікації власника.

У кожного з нас – свій шлях до Шевченка. Бо є якась таємниця в цій людині, у його абсолютно магічному ставленні до слова.

Можеш призабути запах рути-м`яти,

Але рідну мову мусиш пам’ятати!

Можеш не впізнати голосу діброви,

Тільки не зрікайся маминої мови.  

Будьте добрими дітьми своїх батьків і матерів. Три нещастя в людини: смерть, старість і погані діти — говорить українська народна мудрість. Старість — невідворотна, смерть — невблаганна, перед цими нещастями ніхто не може зачинити двері свого дому. А від поганих дітей можна вберегтися, як від вогню. І це залежить не тільки від батьків, а й від самих дітей.

Бути справжньою людиною — це означає віддавати сили своєї душі в ім'я того, щоб люди навколо тебе були красивішими, духовно багатшими, щоб у кожної людини, з якою ти зустрічаєшся в житті, залишилося хороше враження від тебе, від твоєї душі (В.Сухомлинський).

Люди…Їх мільйони… всі вони різні й чимось неповторні. Вони мов ті зорі на небі, що горять своєрідним світлом.

Так життя кожної людини – це стежина, встелена жовтогарячими чорнобривцями, духмяними вишеньками.

Стежина життя…це по ній кожен має пройти гідно. Але якою вона буде? І хочеться гукнути: Життя! Зупинись хоч на трішки! Почекай хоч одну мить! Візьми мене на свої крила й понеси ген-ген за небокрай, туди, де люди вічності живуть.

Молюсь за тебе, Україно,

Молюсь за тебе кожен час,

Бо ти у нас одна-єдина, -

Писав в своїх віршах Тарас.

Молюсь, - казав він, щоб у тебе

Не було між людьми війни

Щоб завжди було чисте небо

На нашій стомленій землі,

Щоб завжди у садку смерека

Весняним квітам під вікном цвіла

І прилітали з вирію лелеки,

Щоб гомін хвиль послухати Дніпра!

      Серед запрошених до участі у відкритті виставки  "І вишиймо Тарасове життя на рушникові..." були Коваленко Н.Д., методист відділу освіти Петриківської райдержадміністрації, вчитель нашої школи -   Любчич Т.М., керівник МО вчителів української мови і літератури Петриківського району.

(стаття в газеті "Петриківські вісті")

(Класний керівник 2 класу О. Д. Сорока)

Ти мусиш нам співця назвати,

Адже умів лиш він один

Рабів німих так захищати.

А хто так оспівав, як він,

Садок вишневий коло хати?

Дмитро Білоус.

   У кожного народу, серед його великих творців, є люди, імена яких оповиті невмирущою  любов’ю та славою. Таким самородком в українців є Тарас Григорович Шевченко, чия безсмертна спадщина – одна з найбільших вершин людського духу.

   Т.Г. Шевченко силою свого полум'яного слова, силою своєї загальнолюдської правди переступив кордони рідної і дорогої України. Його твори відразу  піднесли нашу мову і літературу на нечувану височінь.

  Колись у сиву давнину, ходили по Україні старі люди співали про тяжке життя, про героїчні подвиги козаків. Співаючи, вони грали на старовинному інструменті – кобзі. Назва інструменту і дала назву – кобзарі.

   Шевченко не грав на кобзі, не співав пісень по дорогах України, але коли читаєш його твори, то ніби чуєш ніжну, сумну пісню про тяжке життя народу.

  Свою першу збірку творів (1840 р.) поет назвав „Кобзар”. Не один вірш із цієї збірки знайшов дорогу до нашого серця. Його поетичне слово любить і ненавидить, плаче і сміється, радіє і сумує. Ми не перестаємо захоплюватися віршами Т. Шевченка, бо і в  сьогоденні вони є актуальними. Твори Т. Г. Шевченка  знаходять своїх шанувальників серед різних поколінь.

  Так учні 2 класу Іванівської СЗШ, відзначаючи 200-річчя від дня народження видатного українця працювали над довготривалим проектом «Від Тарасика до Тараса», в рамках якого  прочитали багато  віршів Кобзаря, пізнали Шевченка – художника, дізналися про нелегкі  сторінки життя цієї талановитої людини. Виражаючи своє сприйняття, ставлення до творчості  видатного поета, діти вирішили створити свій «Малий Кобзар» де стали художниками – ілюстраторами творів Т. Г. Шевченка. Завершенням проекту стало свято присвячене  творчості видатного Кобзаря. Це було справжнє дійство, де другокласники, завдяки зусиллям своїх батьків, постали перед гостями ( учнями 1 класу, батьками другокласників ) як справжні квіти української землі, у яскравих вишиванках. Тут були і янголи (Салімуха І., Строценко Р., Зайва К., Чергінець Є., Мажарова К.), що пророкували малому Тарасу (Сень М.) велике майбутнє, а як же на такому дійстві без «сивих» Кобзарів (Пугач В., Пелих Б., Височин В.), що розповіли про тяжку долю українського народу за часів кріпаччини. Зачарували глядачів своєю щирістю Кошова С., Зайвий Р., Потапенко В., та Ларіонова В., інсценуючи сторінки життя малого Тарасика , та бідної української сім’ї. Із затамуванням подиху всі присутні слухали виразне декламування віршів Наумовою А., Терлецькою Є., Стативою П., Шаплавською Є., Черненко В., Антоненком В.,Глущенком Д., Пойман Г.,Бойком М., Куляком А. Діти співали пісні написані на вірші Т. Шевченка і презентували свій творчий проект «Малий Кобзар» де , як уже вище зазначалося, учні стали художниками-ілюстраторами до творів Т. Шевченка  (Антоненко В., Глущенко Д., Зайва К., Кошова С., Наумова А., Потапенко В.,  Пугач В., Сень М., Строценко Р., Шаплавська Є.). Не обійшлося на такому заході і без шкільного бібліотекаря Головченко Н.І., яка підготувала та ознайомила дітей із літературною виставкою творів Кобзаря. І як же сьогодні обійтися без мультимедійних технологій, звичайно ж, супроводом до заходу була презентація про життя та творчість Т. Г. Шевченка.

   Невмираючий дух поета, як раніше, так і тепер, 200 років поспіль, витає над Україною, а віще слово сіє на народній ниві зерна добра, любові, справедливості. Сьогодні нашим завданням є виховання почуття пошани до життя і творчості Тараса Григоровича Шевченка, виховання почуття власної гідності, віри в рідний народ, шанобливого ставлення до родини, домівки. Молоде покоління повинно усвідомити вважливість творчої спадщини Шевченка:

 Тож знай, нащадку, що прийшов на зміну, -

Тобі ясніш світитеме зоря,            

Коли і ти полюбиш Україну,

Пройнявшись віщим словом Кобзаря.

Завершити мені хочеться словами  Олеся Гончара:

Юні друзі, дорожіть Шевченком!...

 Хочеться вірити, що, вступаючи в нове тисячоліття, на вашому шляху завжди буде

Тарасова пристрасть,

Тарасова мужність,

Тарасове невмируще слово!